Олена Карпенко
 
 

Головна

 

Поезії

 

"Прикосновение"

(1998)

 

Біографія

 

Фотогалерея

 

Ваш відгук

 

 
Назад

 

  Розділ VI. Неоязичництво  
 

Хай святиться ім'я його - Дажбог
(із сучасної язичницької відправи) 

 
 

На сучасному етапі діалогу язичництва і християнства можна спостерігати "відповідь" язичництва, яка заключається у своєрідному нашаруванні язичницьких нововідтворених елементів на християнське, вже тисячоліттям усталене тло. 
Не секрет, що наприкінці 80-х - на початку 90-х років ХХ століття національне самовизначення і державотворення українського народу стало об'єднуючим фактором для більшості національно свідомих українців. Українофільство та український націоналізм стали загальною модою. Усюди можна було зустріти людей з жовто-блакитними прапорами, які співали українських пісень, були вдягнені у вишиті сорочки, розмовляли українською мовою. Усі прояви національної свідомості позначилися на підвищенні зацікавленості людей в історії України, народних звичаях, піснях і т.п. Україна відчула потребу переорієнтуватися з прагнень далекого "світлого майбутнього" на своє історичне минуле, усвідомити свою причетність до своїх слов'янських пращурів. Виникла проблема пошуку національної самоідентифікації. Формування спільного національного ланцюгу свідомості, який поєднував давніх слов'ян із сучасними українцями, було чимсь подібним до вшанування культу предків. 
Тотальна зацікавленість у минулому України спонукала людей звертатися до всього традиційно українського. Зокрема - до "народної" віри своїх пращурів, створюючи все нові й нові неоязичницькі громади.

Неорелігії та місце неоязичництва серед них
Поняття "неорелігії" поначає релігійні новотвори, які прагнуть синтезувати різні культурні світи. Їхня поява зумовлена змінами світоглядних парадигм, кризою традиційних релігій. Взаємовпливом різних цивілізацій. Неорелігії виступають результатом релігійної ініціативи окремих осіб, які, базуючись на певній віросповідній традиції або синкретизмі кількох, творять нове віровчення, культ, організацію. Остання вважається самодостатньою і незалежною від будь-якого релігійного центру, а її засновник і керівник - божим обранцем. Серед численних неорелігій виділяють неохристиянські, неоорієнталістські, неоязичницькі та інші утворення.2
Звернімося до неоязичництва. Відродження етнічних релігій зараз набуває все більшої та більшої популярності в світі. Так, в Англії звертаються до друїдізму та давньої традиції чаклунства, у Греції - до давньогрецької політеїстичної релігії, у Німеччині відроджують арійський рух, у США - рідні американські релігії індіанців, рух Вікка, Асатру тощо. Крім того, слід сказати про неоязичницькі рухи Литви та Латвії, які стали однією з найбільш активних і організованих сил у Європі. В Україні ж існують громади послідовників Л.Силенка, В.Шаяна, прихильників прадавніх дохристиянських вірувань українського народу. 

Українське неоязичництво
Неоязичництво (або рідновірство) в Україні представлене багатьма релігійними течіями. Зокрема: "Рідною Вірою", "РУНВірою", "Ладовірою", "Ягновірою", орантійцями тощо.3 Всіх їх об'єднує спільна мета - відродити дохристиянські вірування українців. Причому деякі з неоязичників зберігли пантеїстичний світогляд, деякі ж, навпаки, сповідують монотеїзм. Однією з причин популярності неоязичницьких громад в Україні (кількість прихильників неоязичництва сьогодні сягає мільйона) є їхня орієнтація на ствердження національної ідеї, на національне самовизначення України, на відродження всього "чисто" українського, позбавленого іншокультурних нашарувань. Тобто рушійною силою неоязичництва виступає ідеологія національного самовизначення. Політика скеровує релігію. Все - і необхідність глибоко вивчати дохристиянські вірування слов'ян, і вміння переосмислити та адаптувати давню релігію до сучасної України, і здатність аргументовано і переконливо відстоювати свої позиції та активно брати участь у сучасному суспільно-політичному житті України - робить неоязичництво релігією елітарною, релігією української інтелігенції. 
Ладовіра - це неоязичницька течія, ідейно оформлена у публікація Ю.Шилова та О.Шокала. В її основі лежить концепція українського світу як духовної та геоетнічної цілісності. Організаційно ладовіри не об'єднані, тому частина з них - незалежні, а інші відвідують яку-небудь неоязичницьку громаду. 
Собор рідної віри як одна з течій українського неоязичництва виник у 1994 р. на Вінничині. Послідовники Собору вважають своїми ідейними провідниками В.Шаяна, М.Шкавритка, Л.Силенка, С.Кокряцького. Праці усіх цих пророків у цілому утворюють цілісне вчення, поширити яке покликаний Собор. 
РУНВіра - це одна з форм сучасної релігійності українців, засновником (пророком) якої став Л.Силенко. Він дещо реформував політеїстичну дохристиянську віру і запропонував монотеїстичну систему поглядів на світ. За цією концепцією, єдиний бог - Дажбог - виступає свідомістю світу, святою правдою, вічною енергією несвідомого і свідомого буття. Основні положення РУНВіри викладені у книгах "Мага Віра" і катехізизі "Повчання. Пісні. Молитви". Послідовники РУНВіри об'єднані у 42 громадах по всьому світу. Духовним центром РУНВіри є собор святої Матері України поблизу Нью-Йорка.
Рідна віра - це самостійний напрям в українському язичництві, започаткований у 1934 р. В.Шаяном. У своїй книзі "Віра Предків Наших" він пропонує українцям повернутися до етнічної релігії - до дохристиянських вірувань українського народу і, частково, до двовір'я. За кордоном найпотужнішою їхньою громадою є рідновіри при святині Дажбожій у Гамільтоні (Канада). В Україні ж існує кілька десятків громад. Однією з провідних є київська громада "Православ'я" (духовний керівник - Г.Лозко). Діяльність "Православ'я" базується на книгах"Волховник" (виклад віровчення) та "Правослов: молитви до рідних богів", в обрядовому календарі "Коло Свароже" та у часописі "Сварог".
Останні - РУНВіра і Рідна Віра - найбільш популярні й впливові неоязичницькі об'єднання в Україні. Тому, говорячи про теософський та культовий боки неоязичництва, ми будемо користуватися досвідом цих об'єднань.

"Ми не належимо до неорелігійних конфесій"
Провідні релігієзнавці Україні прираховують нововідтворене українське язичництво до неорелігій. Проте це викликає обурення самих язичників. 
Звернімося до робіт голови і духовного провідника Об'єднання Рідновірів України, керівника язичницької громади "Православ'я", етнолога-релігієзнавця, кандидата філософських наук професора Київського національного університету культури і мистецтв Галини Лозко. 
На її погляд, неорелігії - це один із способів модернізації (чи, навпаки, архаїзації) існуючих релігій. Вони часто є еклектичною сумішшю кількох релігій чи теософських ідей. За спобом створення, вони, як і світові, є штучними, тобто мають своїх засновників чи основоположників. На думку дослідника, неорелігії є власними інтерпретаціями релігійного вчення, пропущеного через призму світогляду автора-засновника. Неорелігії, як і світові, також мають схильність до світового панування, поширюються в усі країни шляхом місіонерства, створення міжнародних центрів тощо. До неорелігій Г.Лозко відносить "Розу мира", Церкву Муна "Єднання світового християнства" і т.ін.
На противагу неорелігіям, існують релігії етнічні. Зокрема, українське язичництво як сукупність релігійних вірувань у їхньому еволюційному розвитку, які побутували на теренах України. Цими віруваннями є: "релігія племен найдавнішої доби, які прийнято вважати предками українців як в етнічному, так і в культурно-історичному планах; релігія східно-словянських племен Київської Русі до прийняття нею християнства; народно-побутова релігійність, що існувала паралельно з християнством протягом тисячоліття; сучасне відроджене язичництво. У вужчому розумінні - це традиційна релігія українців."4
Проте ця "традиційна релігія" дійшла до наших часів тільки частково: у не до кінця християнізованих міфологічних уявленнях (легендах, казках, піснях і т.п.), у свідченнях православних священиків і у "Велесовій Книзі", щодо достеменності якої і досі точиться дискусія у науковій літературі. Отже, неоязичникам довелося відтворювати не тільки старі ритуали й обряди, одяг і молитви давнім богам. Ні. Найбільша проблема була у відтворенні традиційних культів у тому вигляді, якими вони були більше тисячі років тому. Ґрунтовних літературних пам'яток не залишилося. Адже священики писали про усілякі "бісівські ігрища" зневажливо, вбачаючи у поклонінні природним силам гріх. Ті ж писемні пам'ятки, які містили язичницькі знання, були знищені. Тому неоязичники зіткнулися з проблемою не кому молитися, а як молитися. Не до кого звертатися з молитвою, а кого розуміти під божеством. Постала необхідність розробляти ґрунтовну теоретичну та культову бази. Переосмислювати й адаптовувати язичництво до сучасної України. Одна з найкраще розроблених теософських баз - в Об'єднання Рідновірів України. 

Засади рідновірського вчення
Рідновірське вчення ґрунтується на переосмисленні давніх слов'янських обрядів. Обряди, які дійшли до нас, безумовно, багато в чому були змінені в умовах двовір'я. І язичницьке, і християнське перетворилося на однаково рідне, однаково успідковане від пращурів, однаково традиційне. Як колядування на Різдво, дарування крашанок на Великдень, важливість вогню під час відправи (перехід від багаття до свічок), окурювання присутніх ладаном і багато-багато чого іншого. Для людини з таким синкретичним, двовірським, світоглядом християнство стає невіддільним від язичництва, тому під час виконання того чи іншого обряду вона просто не помічає "шов", де поєднуються, входять одна до одної, ці релігії. Тому спроба побудувати на українській обрядовості чітку теософську систему приводить до навіть неусвідомленого (хоча й такого небажаного!) запозичення з обох релігій. 
Так, одним з основних постулатів такого переосмисленого язичництва стало положення про його монотеїстичність. "Багатобожжя - етнічна релігійно-світоглядна система, у якій Бог єднаючий і багатопроявний."5 Або "РУНВіра - віра монотеїстична і в ній звеличений абсолютний монотеїзм - віра в Єдиносущного Господа Дажбога з веління Господа об'явлена рідним пророком Левом Силенком."6
Наступне - уявлення про Святу Трійцю - Праву (закон, за яким хаос перетворюється на космос, Всесвітній лад, горній світ), Наву (смерть, ніщо, вічність, зв'язок з пращурами) і Яву (час, тимчасовість, реальний світ).
Божественне народження також стало однією з головних засад українського язичництва. Адже язичники відстоюють те, що вони - не раби божі, а онуки Дажбожі.
Далі - положення про безсмертність душі, яка після смерті людського тіла повертається до Сварога на небеса. 
І, зрештою, жертвоприношення Сварогові у вигляді напоїв, їжі та вінків (якщо відправа відбувається просто неба) або свічок і обрядової їжі (якщо відправу проводять у приміщенні).

Обрядовість
Щодо обрядових дійств, то навіть спираючись на давні ритуали, збережені у пам'яті народу протягом усього тисячоліття попри всі заборони православної церкви, язичники наштовхнулися на складнощі й тут. Багато в чому язичницькі обряди, які дійшли до нас, уже християнізовані. Тому тут ми знову зіштовхуємося з тією самою проблемою. З неусвідомленням людиною того, де закінчується язичництво і де починається християнство, з неповним, але всеохопним злиттям цих релігійних систем.У свій час християнство пішло на поступки язичництву - і виник етнізований варіант православ'я - київське православ'я. Зараз - черга за язичниками. 
Формування сучасних язичницьких відправ відбулося під сильним впливом християнських богослужінь і християнської храмової символіки. Частково - через їх заперечення, а більшою мірою - через заміну християнського на функціонально близьке йому язичницьке.
Намагаючись довести цю тезу, ми спробуємо у загальних рисах змалювати сучасну язичницьку відправу на прикладі конкретної відправи у громаді "Оріяна", де автор особисто побував (3.12.2001р.) 
Приміщенням для релігійного ритуалу язичників стала велика кімната в одному з центрів культури на Печерську. У кінці кімнати стояв звичайний стіл, який виконував функції вівтаря. Над ним на стіні висів жовто-блакитний прапор. На столі стояли три предмети: підсвічник з трьома свічками, дерев'яне зображення вписаного у сонце тризуба на ніжці та невеликий красивий дідух, сплетений з сіна у вигляді дерева.
Всі люди були вдягнені у вишиті сорочки. Коли автор спитав одну з жінок коли почнеться служба, вона відповіла, що вони - не раби Божі, а онуки Дажбожі, а тому не служать, а роблять відправи.
До столу повільно підійшов чоловік і так же повільно вдягнув собі на шию довгу широку жовто-блакитну стрічку. Потім він звернувся до всіх присутніх:
- Слава Дажбогу!
- Слава! - відповіли всі присутні, зводячи руки у молитовному жесті "оранти".
- Слава Дажбогу!
- Слава!
Коли вони тричі повторили ці слова, повсякчас здіймаючи руки, залунали пісні. Потім нам вказали на парубка та дівчину в хорі. Виявилося, що тексти для цих пісень пишуть вони. У піснях люди прославляли природу і красу України та силу Дажбога, який створив цей світ. Пісні були довгі, покладені на одноманітні мелодії, в яких далі тоніки-субдомінанти-домінанти справа не йшла. Деякий час хор вторив "священику": він скаже кілька слів - вони співають хвилини 2-3, потім - знов. Аж поки священик не виголосив: "Премудрість!" Всі затихли. Він відкрив красиве видання шевченкового "Кобзаря" і почав читати. Вірш за віршем. Потім знову підключився хор. Час від часу волхв-"священик" говорив: "Дажбогу - слава!" - "Слава!" - відповідали йому всі. І відправа тривала.
Протягом цього дійства час від часу лунали фрази типу: "Хай святиться ім'я його - Дажбог", "Дажбог - бог єдиний", "Дажбог створив усе", "Мир та хліб - єдина дія для Дажбога", "Вшануймо Святу Трійцю - Нави, Яви і Прави", "Душі померлих християн - підлі раби", "Дажбог через себе поєднує нас із душами предків наших, утворюючи єдину та безсмертну душу народу українського" і т.п. Такі висловлювання-формули супроводжувалися молитовними здійманнями рук і словами "Слава Дажбогу". 
Ключову частину відправи складав ритуал поминання предків. Почали з прабатька та праматері - Арія, онука Дажбожого, та Дани. Потім назвали Григорія Сковороду, Заратустру, Анахарсіса, Будду ("князя і мудреця арійського"), "князя аріїв Таргітая", Богдана Кия ("якого ще названо Атіллою"), Олега, Святослава Ігоровича, "козаків і воїнів, всіх, хто боровся за волю України", Данила Галицького, Богдана Хмельницького, Венцлава Лянцкоронського, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Ю.Шаргей-Кондратюка, "замучених у таборах і під час Голодомору, жертв Чорнобиля", Олександра Олеся-Кандибу, Миколу Вороного, Василя Стефаника, Бориса Грінченка і багато інших. Потім кожний пом'янув свою родину - на хвилину по кімнаті розлилася тиша, перервана вже знайомим зачином "Слава Дажбогу".
Потім люди почали запалювати свічки та ставити їх на спеціально для цього відведену полицю. А коли на ній з'явилося три рівні ряди свічок, волхв-"священик" запропонував кожному скуштувати по шматочку Священного Хліба - дару Дажбожого, і тим прилучитися до пом'янутих пращурів. На цьому відправа закінчилася. Вона тривала приблизно годину. 
Крім відправи, автор мав унікальну можливість спостерігати прийняття до громади новонаверненого юнака. Цей обряд, названий посвятою, тривав хвилини 3-4 і складався з таких етапів. Спочатку юнак вийшов до волхва-"священика", і той зачитав йому текст, близький за своєю формою та змістом до військової клятви. Там були і обіцянка шанувати Дажбога, і бажання долучитися до предків, і клятва дотримуватися давніх законів з власного бажання та волі. Юнак повторював за волхвом-"священиком" слова цієї клятви. Потім юнак зімкнув долоні і йому в жменю налили воду. Він вмився. "Слава Дажбогу!" - сказав волхв. "Слава!" - відповів юнак. Тоді йому в долоні знов налили воду і він вмився. Так повторилося тричі. Після цього ритуального омивання волхв одягнув юнакові на шию металічний ланцюжок з кулончиком у вигляді тризуба в сонці, сказавши при цьому, що новонавернений тепер носитиме ім'я Святослав.
На цьому завершилася офіційна частина, люди подоставали з пакунків страви і посідали за спільну трапезу - святковий обід.

Язичницько-християнські взаємовпливи
Чи варто після цього опису говорити щось про вплив християнського богослужіння на формування сучасної неоязичницької відправи? Про вплив християнської догматики на формування теософської бази неоязичників? Досить лише згадати уявлення про Дажбога як єдиного бога, про Святу Трійцю, про божественне народження, безсмертність душі на небесах, жертвоприношення у вигляді запалених свічок, про тризуб на ніжці, заспів "Слава Дажбогу", читання "Кобзаря", євхаристію Священним Хлібом, кроплення водою під час посвяти, зрештою, навіть натільні тризуби... 
Всі ці та інші подібні елементи відправи є, фактично, "цитатами" з християнських богослужінь, трішки зміненими зовні. Ця зміна не йде далі заміни імені Ісуса Христа на Дажбога, читання Священного Писання - на звертання до Шевченка, заміни хресного знамення - на жест "оранти" і т.п. Але ця заміна - не калькування. Це спроба створити нове, яка приречена на невдачу, оскільки в її основі лежить двовірський світогляд. Світогляд, не здатний відділити язичницьке (первісне) від християнського. Мислення двовірськими категоріями приводить, при спробі створити "чисто національну релігію", до змішання рис різних релігій, до намагань наповнити старі форми новими смислами. Такі спроби подібні до того, як дитина складає різномані фігурки з одного й того самого конструктора
Все це підводить автора до висновку, що неоязичники, користуючись даними з давньословянської міфології та космогонії, наклали їх на ритуальну частину християнського богослужіння. Тобто, відмовляючись від "чужого" їм християнства, вони, фактично, утвердили його у своїх ритуалах. 
Видозмінивши християнство тисячу років тому, язичництво тепер у свою чергу змінилося під впливом християнства.


1 Академічне релігієзнавство. Підручник / За ред. А.Колодного. - К : Світ знань, 2000. - С.782
2 Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / За ред. А.Колодного, П.Яроцького. - К.: Знання, 1999. - С.647
3 Лозко Г.С.Українське язичництво і сучасність // www.svaroh.al.ru
4 Лозко Г.С. Українська віра (українське язичництво) - етнічна релігія українців // Релігійна панорама. - К.: 2001. - № 8-9. - С. 101
5 Волховиня Зореслава. Родовід Богів // www.svaroh.al.ru

 


 
  На головну